ІНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР ТРАНСФОРМАЦІЇ КЕМАЛІСТСЬКОГО РЕЖИМУ ОПІКИ В ТУРЕЧЧИНІ (2007–2017)

Анотація

Статтю присвячено дослідженню трансформації кемалістського режиму опіки в Туреччині у 2007–2017 роках крізь призму інституційних змін, які визначили нову конфігурацію турецького республіканського порядку. Основну увагу зосереджено на аналізі того, як конституційні реформи та референдуми 2007, 2010 і 2017 років вплинули на перерозподіл владних повноважень, статус ключових державних інституцій та зміну механізмів взаємодії між політичною владою, судовою системою, армією і бюрократією. Показано, що кемалістський режим опіки тривалий час виконував функцію специфічного механізму стримування політичного процесу, в межах якого військові, вища судова влада та державний апарат позиціонували себе як гаранти секуляризму, унітаризму й засадничих принципів республіки.
Обґрунтовано, що руйнування цього режиму не зводилося лише до демократизації чи усунення військового впливу з політики. Натомість він являв собою складний і суперечливий процес інституційної перебудови, в ході якого послаблення традиційних центрів кемалістської опіки супроводжувалося поступовим посиленням виконавчої влади. З’ясовано, що референдум 2007 року став важливим етапом зміни моделі легітимації президентської влади, оскільки запровадив всенародне обрання президента. Встановлено, що референдум 2010 року сприяв послабленню позицій старої опікунської системи, передусім через зміни у сфері судоустрою та цивільно-військових відносин, але водночас відкрив нові можливості для політичного контролю над судовими інституціями. Доведено, що референдум 2017 року завершив цей цикл трансформацій, закріпивши перехід до президентської системи правління та істотно змінивши баланс між гілками влади.
У статті підкреслено, що трансформація кемалістського режиму опіки мала подвійний характер: послаблення військово-бюрократичного патронажу над політикою водночас супроводжувалося формуванням нової моделі централізації влади. Зроблено висновок, що інституційні зміни 2007–2017 років трансформували стару систему опіки, але разом з тим створили підґрунтя для нового формату політичного домінування, у межах якого демократична легітимація не обов'язково супроводжується збереженням ефективних конституційних стримувань і противаг.