ПОЛІТИКА ПАМ’ЯТІ ЯК МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ КОЛЕКТИВНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз особливостей сучасного етапу досліджень пам’яті в контексті трансформації соціальних, культурних і політичних практик осмислення минулого. Обґрунтовано, що пам’ять постає не лише механізмом збереження досвіду, а й важливим інструментом конструювання індивідуальної та колективної ідентичності, формування політичної легітимності та символічної інтеграції суспільства. Доведено, що сучасні дослідження пам’яті ґрунтуються на розумінні її соціальної зумовленості, відповідно до якої спогади формуються в межах мінливих соціальних рамок та культурних контекстів.
Проаналізовано еволюцію memory studies від концепції колективної пам’яті М. Альбвакса до сучасних транскультурних та космополітичних підходів. Виявлено, що активізація досліджень пам’яті у 1980-х роках була пов’язана з процесами «прискорення пам’яті», кризою лінійного історичного часу та посиленням політики ідентичності. З’ясовано, що сучасний етап характеризується переходом від монополії національної держави на інтерпретацію минулого до плюралізації, фрагментації та приватизації пам’яті, носіями якої виступають різні соціальні, етнічні, релігійні та культурні групи.
Особливу увагу приділено взаємозв’язку пам’яті, історії та культурної спадщини, а також впливу глобалізації та цифрової епохи на трансформацію механізмів меморіалізації. Доведено, що пам’ять дедалі більше набуває рефлексивного характеру, а політика пам’яті перетворюється на важливий інструмент культурного самовизначення та суспільної консолідації. Зроблено висновок, що сучасні дослідження пам’яті виходять за межі національно-державних наративів і орієнтуються на вивчення множинності часових, культурних та ідентифікаційних вимірів колективного минулого.