МЕТАФОРА ЯК ІМПЕРАТИВ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ДОСВІДУ ЛЮДСТВА

Анотація

Метафора претендує на статус одного з найбільш ефективних комунікативних інструментів: до переліку її ключових переваг слід віднести спроможність креативно пов’язувати випадкове та необхідне, евристично унаочнювати ненаочне, увиразнювати значущість латентних і нібито периферійних факторів, які насправді є контекстуально істотними.
Метафора є достеменно риторичною фігурою, ключовим інструментом будь-яких риторичних кейсів. Риторична, дискурсивна, комунікативна й навіювальна перевага метафори полягає в її лаконізмі та смисловій неостаточності, яку дослідники ототожнюють із розлогим діапазоном смислових маркерів: «потенційною смисловою енергією», «відкритою семантичною опцією», «латентним комунікативним ресурсом» тощо.
Метафора акумулює в собі квінтесенцію людської культури щонайменше епохи писемності. Істотна характерна особливість пов’язана з тим, що на рівні еволюції людства метафорична мова передувала мові понятійній: поняття є сигніфікатом, похідним від метафори, а не навпаки. Ще один вагомий аспект зумовлений тим, що культурні смисли практично будь-якого етнічного, національного, конфесійного, демографічного, гендерного, наукового та іншого середовища концентруються навколо метафори, яка є ілюстративно показовою і семантично визначальною для саме такого соціального кластеру та історичної епохи, а зміна соціального середовища та епохи неодмінно супроводжується глибинною трансформацією базисної метафори.
Трансчасове значення метафори визначається її імперативним статусом у системі й структурі соціокультурного досвіду людства: метафора фактично акумулює сукупний соціокультурний досвід людства, постає квінтесенцію людської культури, адже ієрархії культурних смислів завжди вибудовуються довкола значущих для історичної епохи метафор, а зміна епохи неодмінно супроводжувалася переформатуванням ієрархії метафор, які визначають стиль, спосіб і горизонт соціокультурного мислення й комунікування.