ЛІНҐВОФІЛОСОФСЬКИЙ СИМВОЛІЗМ ПРАКТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ: ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИМІР

Анотація

У статті здійснено комплексний лінгвофілософський аналіз символічно-категоріального виміру практичної філософії Григорій Сковорода, зосереджений на виявленні її екзистенційного потенціалу. Автором реконструйовано смислову архітектуру ключових концептів сковородинівського світобачення та з’ясовано, що символізм у мислителя виступає не лише формою вираження ідей, а інструментом пізнання і практичного самоздійснення людини.
Встановлено, що семантичне ядро філософії Сковороди формує аксіологічна тріада «гідність–свобода–щастя», яка визначає логіку духовного розвитку особистості та її рух до гармонії з божественним порядком. Виявлено, що ця тріада функціонує як динамічна система ціннісних орієнтирів, реалізація яких забезпечується через механізми самопізнання, сродної праці та духовної автономії.
Обґрунтовано, що символічна тріада «сонце–серце–змія» виконує функцію когнітивної моделі інтерпретації людського буття, де «сонце» репрезентує трансцендентну істину, «серце» — внутрішній духовний центр людини, а «змія» — інструмент практичної мудрості та самозбереження. Доведено, що через цю символіку Сковорода формує цілісну концепцію взаємодії духовного і матеріального начал.
З’ясовано, що метод пізнання Сковороди ґрунтується на діалектичній логіці (теза–антитеза–синтез), яка реалізується через символічне мислення та дозволяє інтегрувати емпіричний і трансцендентний досвід. Виявлено, що така когнітивна модель забезпечує перехід від фрагментарного сприйняття світу до його цілісного розуміння.
Підсумовано, що практична філософія Сковороди є не лише теоретичною системою, а нормативною моделлю життєдіяльності людини, орієнтованою на досягнення внутрішньої свободи і щастя. Доведено актуальність його ідей у сучасному українському контексті, зокрема як світоглядного ресурсу суспільного спротиву в умовах війни, де архетипи гідності, свободи та духовної стійкості набувають мобілізаційного значення.