АЛЬТРУЇЗМ ЯК ФАКТОР МОРАЛІ

Анотація

Шляхом концептуального аналізу та синтезу елементів теорії моралі з опорою на модельні мислені експерименти переглянутий статус альтруїзму в теорії моралі. Відправною точкою тут є розуміння того, що альтруїзм не може бути в умовах конкуренції й обмеженої життєстійкості не вибірковим. Мораль, як певний спосіб регуляції поведінки, не є способом максимізації альтруїзму, і альтруїзм не є критерієм «моральності» вчинку. Навпаки, мораль задає (в межах своєї дії) норму допустимої «альтруїстичності», і ця норма є характеристичною для певного морального кодексу. Представлене дескриптивне визначення моралі як комплексу процесів регуляції взаємин на чотирьох рівнях прояву. Альтруїстична поведінка уточнена як квазібатьківська модель взаємин, які переносяться в спільноті не лише на прямих нащадків. Ця модель в рамках механізму моральної регуляції визначає інверсивний альтруїзм з боку нащадків щодо старших, який стає критерієм євгенічного відбору особин, які здобуваючи відповідний соціальний статус (моральну репутацію) забезпечують собі привілеї, але разом із тим це підтримує і відтворює соціальну структуру ефективної кооперації. Мораль як механізм євгенічного відбору і регуляції міжособистих взаємин в соціальній групі формує альтруїстичну установку щодо власне культивованих зразків гідної людини, готовність жертвувати собою заради моральної репутації. Такий механізм забезпечує відтворення осіб з певними людськими якостями, серед яких мотиваційна установка ставити свою репутацію в групі на чільне місце в ієрархії цінностей і воднораз готовність в першу чергу підтримувати своїх, потреба ділитися з ними, потреба в дарувати щось тим, якості кого тебе захоплюють і є взірцем для наслідування.