СПОСОБИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ НА ШЛЯХУ ПОДОЛАННЯ КРИЗИ ІДЕНТИЧНОСТІ

Анотація

З’ясовано, що сучасна «криза ідентичності» криє в собі намір держав відсторонитися від культурної асиміляції як наслідку глобальних світових процесів, продиктованих ситуацією невизначеності, коли національні культурні самобутності можуть зазнавати руйнації, а нові ідентичності ще чітко невизначені. Актуалізовано позицію С. Гантингтона, згідно з якою коли «приходить криза ідентичності, для людей в першу чергу має значення кров і віра, релігія і сім’я. Люди гуртуються з тими, у кого ті ж коріння, церква, мова, цінності й інститути, і тримаються на відстані від тих, у кого вони інші». Проаналізовано, що дійсно, такі умови сьогодні є причинами відродження патріархальних культурних самобутностей і навіть фундаменталізмів. Разом з тим застережено, що держави, котрі подекуди виявляють схильність до відродження етнокультурної національної ідентичності, можуть ризикувати опинитися обабіч об’єктивних процесів розвитку глобалізації. Водночас не виключається і сценарій, коли відродження патріархальної ідентичності може не відсторонювати держави від участі у процесах глобалізації, і при цьому залишаються збереженими національні культурні здобутки.
Зазначається, що Україна як держава, що тільки-но стала на шлях свого незалежного розвитку, одразу опинилася в ситуації вибору свого геополітичного майбутнього. В даному випадку, підкреслюється, є вельми важливим усвідомлювати всі сутнісні особливості глобальних тенденцій розвитку, які посилюють тенденції до розмивання всіляких національних кордонів, як в економічній, політичній, так і у культурній сферах оскільки від цього залежить те, якою буде подальша перспектива існування української держави.