СТРУКТУРИ НА МНОЖИНІ ДУМОК: ДО ПОБУДОВИ ТЕОРІЇ ПРОСТОРІВ ДУМКИ

Анотація

У роботі запропоновано абстрактний підхід до дослідження мислення через поняття множини думок та структур, які можуть бути на ній задані. Вихідним положенням є розуміння думки як відображення дійсності або як образу, побудованого на основі інших образів. Показано, що характер і повнота відображення визначаються не лише властивостями об’єкта, а й можливостями суб’єкта сприйняття, які залежать від досвіду, мови, освіти, культури та світогляду. У зв’язку з цим множина доступних людині думок розглядається як обмежена сукупністю засвоєних нею структур.
Запропоновано трактувати простір думки як множину думок, наділену певною структурою. Виокремлено основні типи структур: структури впорядкування, структури метаморфоз і структури композицій. На цій основі введено поняття просторів істини, краси, доцільності, емоцій та інших можливих просторів думок. Розглянуто можливість співставлення різних структур у межах одного простору та аналізу їхньої відносної сили.
Для опису процесів мислення використано низку математичних понять, зокрема замикання множин, межі, відкриті та замкнуті множини, послідовності, направлені множини та метричні простори. Пошук істини, краси або доцільності інтерпретується як операція замикання множини довільних думок відносно відповідної структури. Обґрунтовується теза про залежність істинності від простору думок та його аксіоматики. Розрізняються природні замикання, що випливають із внутрішніх властивостей системи, та узгоджені замикання, засновані на суспільних домовленостях.
Істинні думки пропонується розглядати як такі, що перебувають у відношеннях ізоморфізму, а в окремих випадках гомоморфізму або гомеоморфізму до об’єктів відображення. Введено поняття направленості думок як впорядкованого руху до певного результату, що дозволяє описувати процеси доведення, дослідження та творчого пошуку. Зроблено висновок, що розвиток мислення, науки й культури пов’язаний із засвоєнням нових структур та розширенням відповідних просторів думки, в межах яких здійснюється пізнання, оцінювання та творення нових образів дійсності.