ЕТИКА ПАМ’ЯТІ Й ЕСТЕТИКА ЗАБУТТЯ У СУЧАСНОМУ ФІЛОСОФСЬКОМУ ДИСКУРСІ: КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ

Анотація

У статті здійснено філософський аналіз взаємодії етики пам’яті та естетики забуття у сучасному філософському дискурсі в контексті осмислення індивідуального й колективного досвіду минулого. Обґрунтовано, що проблематика пам’яті не може бути зведена до абстрактної нормативної вимоги збереження історичних подій, оскільки пам’ять як форма пережитого досвіду завжди структурно пов’язана із забуттям. Показано, що етика пам’яті постає як нормативно-ціннісний вимір відповідальності за інтерпретацію, репрезентацію та передачу травматичного історичного досвіду, зокрема досвіду воєн, насильства та масових соціальних травм, і виконує критичну функцію щодо ідеологічних та маніпулятивних практик роботи з минулим.
Особливу увагу приділено аналізу естетики забуття як форми символічної трансформації досвіду, що реалізується у художніх, культурних і меморіальних практиках через фрагментацію, мовчання, негативну репрезентацію та дистанціювання. Доведено, що забуття у цьому вимірі не обов’язково означає втрату або заперечення пам’яті, а може виконувати продуктивну та терапевтичну функцію, уможливлюючи опрацювання досвіду, який не піддається повній репрезентації або раціональному осмисленню. Водночас наголошено на амбівалентному характері естетики забуття та ризиках її перетворення на інструмент деполітизації історичного досвіду або символічного витіснення відповідальності.
У роботі доведено, що пам’ять і забуття слід розглядати не як бінарну опозицію, а як взаємодоповнювальні механізми формування культурної ідентичності та політик пам’яті. Аналіз конкретних конфігурацій їх поєднання постає методологічно продуктивним підходом для осмислення сучасних стратегій комеморації, історичної відповідальності та роботи з травматичним минулим у посттравматичних суспільствах.