САМОВРЯДУВАННЯ ЯК КОРЕЛЯТ ДЕМОКРАТИЧНОСТІ

Анотація

У статті здійснено системний аналіз категорії самоврядування в контексті сучасної демократичної теорії. З’ясовано ознаки демократичного самоврядування та проаналізовано теорії самоврядування: локалізм, децентралізація влади, політична автономія, принцип субсидіарності. Продемонстровано, як розвиток самоврядування впливає на рівень демократичності суспільства.
Розглянуто самоврядування як політичний інститут, що забезпечує втілення народного суверенітету, легітимізацію влади, а також сприяє формуванню активної громадянської участі та демократичної політичної культури. З опорою на теоретичні напрацювання Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локка, Ю. Габермаса, Дж. Коена, А. Гутман та інших авторів обґрунтовано, що самоврядування виступає не лише як адміністративна децентралізація, але й як механізм публічної участі, який забезпечує прозорість, підзвітність і легітимність демократичного врядування.
Окрему увагу приділено теорії субсидіарності та концепції багаторівневого управління, що набули особливої актуальності в умовах європейської інтеграції. Визначено, що ефективність самоврядних практик тісно залежить від рівня політичної культури, громадянської компетентності та інституційної спроможності. Здійснено порівняльний аналіз самоврядних практик та індекс демократичності у різних країнах. У критичному ключі проаналізовано виклики функціонування місцевого самоврядування, зокрема популізм, клієнтелізм та недостатність ресурсної автономії.
Узагальнено, що самоврядування в демократичній державі не є периферійним елементом, а становить ключовий корелят демократичності, що забезпечує сталий розвиток інституцій демократії та політичної участі.