«ДЕМОКРАТІЯ» ЧИ «АВТОКРАТІЯ»: ЯК ВИЙТИ ІЗ СІРОЇ ЗОНИ ГІБРИДНОСТІ

Анотація

Стаття присвячена актуальним підходам вивчення гібридних режимів, історії цього поняття та проблемам, які виникають у зв’язку з теорією гібридних режимів. Аналізується, як третя хвиля демократизації призвела до появи «сірої зони» між демократіями та диктатурами, що своєю чергою спонукало до появи теорії гібридних режимів. Обґрунтовано, що центральним питанням у дослідженнях гібридних режимів є поняття демократії і автократії. Проаналізовано, як змінювалася концепція демократії від мінімалістичного процедурного підходу Йозефа Шумпетера до багатоскладового розуміння демократії. Розглянуто два головні підходи до розуміння «гібридності»: як взаємопроникнення авторитарних і демократичних складових і як переваги неформальних правил над формальними. З’ясовано, що головною проблемою теорій гібридного режиму є зосередження уваги або на «недосконалих демократіях», або на «м’яких диктатурах», унаслідок чого виникає внутрішня суперечність: теоріям гібридного режиму бракує цілісного аналізу гібридності. Описано, як цю проблему вирішують сучасні дослідники. Акцент зроблено на «подвійній стратегії» Матеуса Богардса з паралельним аналізом демократій і автократій, та аналізі співвідношення формальних і неформальних правил у Юрія Мацієвського. У результаті дослідження запропоновано використовувати концепцію «гібридного режиму» як вихідну точку дослідження, що має запобігти заангажованості у бік вивчення демократій чи автократій. Утім, остаточною метою вивчення конкретних політичних режимів має бути їх кваліфікація за допомогою дихотомічного підходу.