ОСОБЛИВОСТІ АВТОРИТАРНОЇ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ


DOI: https://doi.org/10.17721/2415-881x.2021.87.241-257

Oleg Tkach (Ткач Олег Іванович), Anatoly Tkach (Ткач Анатолій Олегович)

Анотація


Авторитарні режими стають схильнішими до демократизації, коли вони стикаються з незначним вибором або ризиком. У деяких випадках ризик демократизації для авторитарних чинників настільки низький, що припинення авторитаризму може зовсім не означати вихід з влади. Ця стаття розвиває теорію авторитарної демократизації в умовах низького ризику. Сила авторитарного чинника є найважливішим чинником демократизації під проводом авторитаризму. Коли сила діючої партії була достатньо значною, щоб надати чинним авторитарним політикам значну впевненість у перемозі на виборах, недемократичні режими проводили зворотні демократичні експерименти, які зрештою завершилися стабільною, процвітаючою демократією. Докази першої хвилі демократизації Європи, демократичних переходів в Азії та Африці ілюструють яким чином партійна сила підкріпила демократизацію, очолювану авторитаризмом. Розглянуто перспективу формування демократичного суспільства. Виокремлено основні характеристики. Обґрунтовано концептуалізаацію демократизації як процесу запровадження демократичних принципів в політичну систему, формування політичних інститутів.

Ключові слова


політичні партії; демократизація; авторитарний режим; перехідний режим; політична теорія

Повний текст:

PDF>PDF

Посилання


Tsvikh, V.F. (2017), Civil disobedience as a manifestation of the power potential of civil society. Tribune, N 1–2, pp. 20–25.

Аuthoritarian-led democratization. Annual Review of Political Science. Contents Volume 23, 2020) PL 23_TOC ARI. 29 February 2020. http://www. annualreviews. org/errata/p

Slater, D. & Wong, J. (2013), The strength to concede: ruling parties and democratization in developmental Asia. Perspect. Politics, 11 (3):717–33.

Friedman, E. J Wong. (2008), Maintaining KMT dominance: party adaptation in authoritarian and democratic Taiwan. In Political Transitions in Dominant Party Systems: Learning to Lose, pp. 57–74.

Treisman, D., ed. (2018), The New Autocracy: Information, Politics, and Policy in Putin’s Russia. Washington, DC, pp. 49–82.

O’Donnell, G, Schmitter P.C, Whitehead L, eds. (1986), Transitions from Authoritarian Rule: Comparative Perspectives.

Geddes, B. (1999), What do we know about democratization after twenty years? Annu. Rev. Political Sci. 2:115–44.

Ansell, B.W. & Samuels D.J. (2014), Inequality and Democratization. New York: Cambridge Univ. Press.

Dahl, R.A. (1971), Polyarchy: Participation and Opposition. New Haven, CT: Yale Univ. Press.

Nalepa, M. (2010), Skeletons in the Closet: Transitional Justice in Post-Communist Europe. New York: Cambridge.

Grzymala-Busse, A.M. (2002), Redeeming the Communist Past: The Regeneration of Communist Parties in East Central.

Przeworski, A. & Teune, H. (1970), The Logic of Comparative Social Inquiry. New York: Wiley-Interscience.

Moore, B. (1966), Social Origins of Dictatorship and Democracy: Lord and Peasant in the Making of the Modern World.

Soifer, H.D. (2012), The causal logic of critical junctures. Comparative Political Studies. 45 (12), 1572–1597.

Slater, D. (2010), Ordering Power: Contentious Politics and Authoritarian Leviathans in Southeast Asia. New York. 346 p.

Arriola, L.R. (2013), Multi-Ethnic Coalitions in Africa: Business Financing of Opposition Election Campaigns. New York: Cambridge Univ. Press.

Bleck Lynne Rienner J, van de Walle N. (2019), Electoral Politics in Africa Since 1990: Continuity in Change. New York: Cambridge. 331 p.


Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.


Ліцензія Creative Commons
Цей твір ліцензовано на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства — Поширення На Тих Самих Умовах 4.0 Міжнародна.

Редакційна колегія не завжди поділяє позицію авторів. За точність викладеного матеріалу відповідальність покладається на авторів.
Усі права застережені.
© Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2026