КРИТИЧНИЙ РАЦІОНАЛІЗМ І КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ: МОМЕНТИ СПОРІДНЕНОСТІ

Анотація

У статті здійснено аналіз феноменів критичного раціоналізму та критичного мислення, як відповідно методологічної програми постпозитивістської філософії науки і сучасного підходу до викладання логічних знань і методів аналізу міркувань. Розкрито спорідненість вихідних настанов даних феноменів, які, попри відмінність теоретичних масштабів, мають доволі схожу мету - покращення наших міркувань шляхом спростування хибних і змістовно невизначених, маніпулятивних або поспішних тверджень і досягнення наближення до істини як правдоподібності.
Показано, що чимало висновків К. Поппера лягло в основу сучасних програм критичного мислення. Йдеться про фальсифікацію, критичну перевірку гіпотез, розрізнення науки і псевдонауки тощо. Доведено внутрішній зв’язок інших положень фальсифікаціоністської методології з сучасними концепціями критичного мислення, не обов’язково через запозичення чи рецепцію, частіше в силу співзвучності практичних пізнавальних цілей. Звернуто увагу на такі положення методології критичного раціоналізму, що відображені й у сучасних вимогах до критичного мислення, як антидогматизм, скептицизм, відкритість до контраргументів тощо. Особливо підкреслено значення попперівського методу проб і помилок і фаллібілізму як вихідної пізнавальної позиції.
Виявлено моральний зміст критичного раціоналізму і його значення для покращення не лише нашого мислення, а й морального клімату в суспільстві шляхом зменшення несправедливості, нерівності і зростання розсудливості, добробуту й свободи. З’ясовано, що критичний раціоналізм К. Поппера дозволяє розширити стандартні (як для нашого часу) епістемологічні межі пізнання сферою пізнання позанаукового чи донаукового, як його називає сам філософ. Відповідно завдяки саме критичним практичним настановам уможливлюється зворотній рух від епістемології до гносеології як більш ширшого і ціннісно багатшого поняття.