У статті здійснено концептуально-теоретичний аналіз стратегічної культури як механізму структурного обмеження воєнно-політичних альтернатив у процесі прийняття стратегічних рішень. На відміну від поширених інтерпретацій, у межах яких стратегічна культура розглядається переважно як система символічних уявлень або інтерпретаційна матриця безпекового мислення, обґрунтовано її функціонування як комплексу нормативно-інституційних фільтрів, що визначають межі політично допустимого ще до початку формально-раціонального аналізу. На основі поєднання контрфактичного підходу та методології process tracing реконструйовано механізм доаналітичної селекції воєнно-стратегічних альтернатив і виявлено, що значна частина потенційно можливих сценаріїв ескалації усувається зі стратегічного порядку денного не через технічну неефективність, а через їхню культурну, моральну або інституційну неприйнятність.
Запропоновано модель структурної дії стратегічної культури, яка включає взаємозв’язок між стратегічним співтовариством, нормативно-ціннісними орієнтаціями та механізмами селекції альтернатив. Виокремлено чотири базові фільтри стратегічного обмеження: когнітивний, нормативний, стратегічний та інституційний, кожен із яких впливає на формування поля допустимих рішень у сфері безпеки та оборони. Доведено, що стратегічна культура не лише формує логіку інтерпретації загроз, але й визначає межі легітимного застосування сили, рівень прийнятної ескалації та характер воєнно-політичного самостримування держав.
У межах контрфактичного аналізу переосмислено кейс операції Duck Hook (1968 р.), що дозволило показати: відмова США від застосування тактичної ядерної зброї у В’єтнамі була зумовлена передусім дією інституціоналізованого «ядерного табу» як елемента стратегічної культури, а не лише ризиком геополітичної ескалації. Порівняльний аналіз демократичних та авторитарних стратегічних співтовариств засвідчив, що у демократичних системах стратегічна культура виконує функцію обмеження ескалаційних сценаріїв, тоді як в авторитарних режимах вона може трансформуватися у механізм легітимації силових практик та розширення спектра допустимих воєнно-політичних рішень.
Окрему увагу приділено перспективам використання алгоритмічного моделювання та систем штучного інтелекту типу RLHF як інструменту емпіричної перевірки каузальної ролі стратегічної культури через моделювання «культурно нейтральних» сценаріїв прийняття рішень. Це дозволяє розглядати стратегічну культуру не лише як теоретичний конструкт, а як вимірюваний чинник сучасної безпекової політики та воєнно-стратегічного прогнозування.

Eken, M., Suman-Chauhan, K., Aubert, B., & van Hooft, P. (2025). Understanding Russian strategic culture and the low-yield nuclear threat (Research Report No. RR-A3859-1). RAND Europe. https://doi.org/10.7249/RRA3859-1

Kartchner, K. M. (2023). Defining and scoping strategic culture: Promises, challenges, and conundrums. In K. M. Kartchner, B. D. Bowen, & J. L. Johnson (Eds.), Routledge handbook of strategic culture (pp. 1–14). Routledge. https://doi.org/10.4324/9781003010302-1

Farrell, T., & Payne, K. (2024). Artificial intelligence and strategic culture. In K. M. Kartchner, B. D. Bowen, & J. L. Johnson (Eds.), Routledge handbook of strategic culture (pp. 470–484). Routledge. https://doi.org/10.4324/9781003010302-37

Snyder, J. (1977). The Soviet strategic culture. RAND Corporation. https://www.rand.org/content/dam/rand/pubs/reports/2005/R2154.pdf

Johnston, A. I. (1995). Thinking about strategic culture. International Security, Vol. 19, No. (4), 32–64. https://doi.org/10.2307/2539119

Gray, C. S. (1999). Strategic culture as context: The first generation of theory strikes back. Review of International Studies, Vol. 25, No. (1), 49–69. https://www.jstor.org/stable/20097575

Lee, C. C. (2019). Understanding the strategic culture of nuclear decisions. SAIS Review of International Affairs, Vol. 39, No. (2), 197–200. https://doi.org/10.1353/sais.2019.0028

Cheban, O. Ya. (2021). Faktor stratehichnoi kultury v yadernykh perehovorakh Iranu zi SShA [The factor of strategic culture in Iran's nuclear negotiations with the USA]. Politykus, (1), 130–135. https://politicus.od.ua/1_2021/20.pdf [in Ukrainian]

Lepikhov, A. V., & Khrapach, H. S. (2018). Rosiiske voienno-stratehichne myslennia cherez pryzmu natsionalnoi stratehichnoi kultury [Russian military-strategic thinking through the prism of national strategic culture]. Zbirnyk naukovykh prats Tsentru voienno-stratehichnykh doslidzhen Natsionalnoho universytetu oborony Ukrainy, (2(63)), 124–128. https://znp-cvsd.nuou.org.ua/article/view/163424 [in Ukrainian]

Adamsky, D. (2024/2025). Quo Vadis, Russian deterrence? Strategic culture and coercion innovations. International Security, Vol. 49, No. (3), 50–83. https://doi.org/10.1162/isec_a_00502

Zubchenko, S. (2019). Degradatsiia stratehichnoi kultury yak zahroza dlia mizhnarodnoi bezpeky [Degradation of strategic culture as a threat to international security]. Ukrainskyi dyplomatychnyi zhurnal, (20), 614–627. http://jnas.nbuv.gov.ua/article/UJRN-0001038074 [in Ukrainian]

Hrytsenko, A. (2020). Stratehichna kultura yak determinant polityky natsionalnoi bezpeky: osnovni kharakterystyky stratehichnoi kultury Ukrainy [Strategic culture as a determinant of national security policy: the main characteristics of Ukrainian strategic culture]. Stratehichna panorama, (1-2), 14–28. https://niss-panorama.com/Index.ua.html [in Ukrainian]

Lebow, R. N. (2010). Forbidden fruit: Counterfactuals and international relations. Princeton University Press. https://doi.org/10.2307/j.ctvct00cc

Tetlock, P. E., & Belkin, A. (Eds.). (1996). Counterfactual thought experiments in world politics: Logical, methodological, and psychological perspectives. Princeton University Press.

Ratnikov, M. I. (2024). Problemy ta ryzyky metodolohii kontrfaktychnykh doslidzhen u mizhnarodnykh vidnosynakh [Problems and risks of counterfactual research methodology in international relations]. Mizhnarodni vidnosyny: teoretyko-praktychni aspekty, (13), 46–56. https://doi.org/10.31866/2616-745X.13.2024.306860 [in Ukrainian]

Poltorakov, O. Yu. (2009). Stratehichne spivtovarystvo v politychnii strukturi system natsionalnoi ta mizhnarodnoi bezpeky [Strategic community in the political structure of national and international security systems]. Visnyk Natsionalnoi akademii derzhavnoho upravlinnia, (3), 208–216. http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnadu_2009_3_27 [in Ukrainian]

Poltorakov, O. Yu. (2010). Stratehichne spivtovarystvo v systemi vladno-politychnykh vidnosyn v Ukraini [Strategic community in the system of power-political relations in Ukraine]. Suchasna ukrainska polityka, (19), 74–84. [in Ukrainian]

Kier, E. (1997). Imagining war: French and British military doctrine between the wars. Princeton University Press.

Thompson, K. W. (1958). National security and morality: An American view. International Journal, Vol. 13, No. (4), 265–279. https://doi.org/10.2307/40198336

Tannenwald, N. (2007). The nuclear taboo: The United States and the non-use of nuclear weapons since 1945. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511491733

Paul, T. V. (2009). The tradition of non-use of nuclear weapons. In T. V. Paul, P. M. Morgan, & J. J. Wirtz (Eds.), Complex deterrence: Strategy in the global age (pp. 13–43). Stanford University Press.

Chaudhari, S., Aggarwal, P., Murahari, V., Rajpurohit, T., Kalyan, A., Narasimhan, K., Deshpande, A., & da Silva, B. C. (2025). RLHF deciphered: A critical analysis of reinforcement learning from human feedback for LLMs. ACM Computing Surveys, Vol. 58, No. (2), Article 53, 53:1–53:37. https://doi.org/10.1145/3743127