У статті здійснено комплексний аналіз системних проблем інституціоналізації стратегічних комунікацій у контексті забезпечення інформаційної безпеки держави в умовах гібридної війни. Обґрунтовано, що формування системи StratCom в Україні упродовж 2014–2024 рр. відбувається не як класичний еволюційний процес, а як реактивно-адаптивна трансформація, безпосередньо зумовлена воєнно-безпековими викликами.
Визначено, що стратегічні комунікації в сучасних умовах набувають статусу функціонального елементу національної безпеки та перетворюються на механізм управління стратегічними наративами, суспільною довірою та інформаційною стійкістю держави. Показано, що однією з ключових проблем інституціоналізації StratCom є інституційна фрагментарність, яка проявляється у недостатній координації між суб’єктами державної комунікаційної політики, відсутності єдиної стратегічної рамки та комунікаційній десинхронізації.
Проаналізовано нормативно-правову невизначеність стратегічних комунікацій та концептуальну дифузію поняття StratCom у вітчизняному політико-правовому просторі. Встановлено, що розмитість понятійного апарату ускладнює практичну реалізацію стратегічних комунікацій та формування цілісної державної комунікаційної політики.
Досліджено вплив цифровізації, алгоритмізації інформаційного середовища, фрагментації аудиторій та системної дезінформації на трансформацію сучасних стратегічних комунікацій. Обґрунтовано, що інформаційне протиборство дедалі більше переміщується у когнітивну площину, де боротьба за інтерпретацію подій і суспільну довіру стає співмірною із військовим протистоянням.
Окрему увагу приділено проблемам реактивності державної комунікаційної політики, кадрово-експертного дефіциту та суперечності між безпековими потребами держави і демократичними принципами функціонування інформаційного простору. Підсумовується, про необхідність переходу від кризово-реактивної до системно-проактивної моделі стратегічних комунікацій, заснованої на стратегічній когерентності, міжінституційній координації, нормативній визначеності та адаптації StratCom до сучасних когнітивно-інформаційних викликів.

NATO Strategic Communications Centre of Excellence. (2017). Strategic communications handbook. Riga, Latvia: NATO StratCom COE. 84 p.

NATO Strategic Communications Centre of Excellence. (2018). Strategic narrative as a tool of strategic communications. Riga, Latvia: NATO StratCom COE. 52 p.

Habermas, J. (2006). Political communication in media society: Does democracy still enjoy an epistemic dimension? Communication Theory, 16(4), 411–426.

Hallin, D. C., & Mancini, P. (2004). Comparing media systems: Three models of media and politics. Cambridge, United Kingdom: Cambridge University Press. 342 p.

Pomerantsev P,. (2019). This is not propaganda: Adventures in the war against reality. London, United Kingdom: Faber & Faber. 256 p.

Patrikarakos, D. (2017). War in 140 characters: How social media is reshaping conflict in the twenty-first century. New York, NY: Basic Books. 304 p.

Graves, L. (2016). Deciding what’s true: The rise of political fact-checking in American journalism. New York, NY: Columbia University Press. 344 p.

Hardy, J. (2014). Critical political economy of the media. London, United Kingdom ; New York, NY: Routledge. 248 p.

Pochepsov, G. (2016). Smysly i viiny: Ukraina ta Rosiia v informatsiinii i smyslovii viinakh [Meanings and wars: Ukraine and Russia in information and semantic wars]. Kyiv, Ukraine: Vydavnychyi dim “Kyievo-Mohylianska akademiia”. 316 p.

Lipkan, V. (2009). Informatsiina bezpeka Ukrainy [Information security of Ukraine]. Kyiv, Ukraine: KNT. 576 p.

Dzyodan, O. (2013). Filosofiia informatsiinoho prava: Svitohliadni y zahalnoteoretychni zasady [Philosophy of information law: Worldview and general theoretical foundations]. Kharkiv, Ukraine: Maidan. 360 p.

NATO StratCom COE. (2024). War on all fronts: How the Kremlin’s media ecosystem broadcasts the war in Ukraine. Riga, Latvia: NATO Strategic Communications Centre of Excellence. 97 p.