АВТОРИТАРНИЙ ВИКЛИК ДЕМОКРАТІЯМ: МЕХАНІЗМИ ПІДРИВУ ДЕМОКРАТИЧНИХ ІНСТИТУТІВ

Анотація

У статті досліджуються авторитарні виклики сучасним демократіям крізь призму стійкості демократичних інститутів. На основі класичних і новітніх підходів до розуміння демократії, авторитаризму та гібридних режимів уточнюється понятійний апарат і обґрунтовується використання категорій демократичної ерозії та демократичного відступу. Показано, що авторитарний виклик має як зовнішній, так і внутрішній вимір: від цілеспрямованого втручання авторитарних держав у виборчі процеси, інформаційний простір та економічну безпеку до антидемократичних практик електорально легітимованих еліт, які демонтують механізми стримувань і противаг, підривають верховенство права, звужують простір громадянських свобод. Особлива увага приділяється умовам підтримання демократичного балансу в умовах криз. Розкривається багатовимірний характер стійкості демократії, що поєднує інституційні, структурні та агентні виміри й залежить від балансу підрежимів виборчої конкуренції, участі громадян, правової держави та ефективної підзвітності влади. Запропоновано аналітичну рамку, яка дозволяє простежити, як взаємодія зовнішніх авторитарних впливів та внутрішніх антидемократичних тенденцій спричиняє поступову трансформацію консолідованих демократій у дефектні або гібридні режими без формальної ліквідації демократичних інститутів. Зроблено висновок, що ключем до підвищення стійкості демократій є не лише вдосконалення інституційного дизайну, а й посилення спроможності громадянського суспільства та міжнародних організацій виступати ефективними запобіжниками авторитарної узурпації влади.