НАЦІОНАЛЬНИЙ СОЛІДАРИЗМ ЯК АЛЬТЕРНАТИВА МОДЕРНОСТІ

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз національного солідаризму як соціально-політичної доктрини, спрямованої на подолання внутрішніх соціальних і політичних розколів у межах національної держави. Метою дослідження є концептуалізація національного солідаризму як альтернативи як класово-конфліктній логіці марксизму, так і атомізованому індивідуалізму ліберальної традиції, а також визначення його теоретичної та практичної значущості для сучасної України.
У процесі дослідження проаналізовано ідейні витоки солідаристської парадигми, зокрема соціологічний солідаризм, французьку солідаристську доктрину Леона Буржуа, християнську соціальну думку та концепції органічного націоналізму. Виявлено, що національний солідаризм ґрунтується на уявленні про націю як органічну політичну цілісність, у межах якої соціальні групи взаємодіють не через антагонізм, а через солідарну координацію інтересів, підпорядковану загальнонаціональному благу.
Окрему увагу приділено аналізу основних історичних шкіл і моделей національного солідаризму, зокрема французької, італійської корпоративної, німецько-австрійської універсалістської та української традицій. Обґрунтовано принципову відмінність між класичним солідаризмом і його авторитарними деформаціями міжвоєнного періоду, що виникали внаслідок підміни солідарності державним примусом.
Досліджено український класичний солідаризм у працях В’ячеслава Липинського, Миколи Сціборського та в ідейному дискурсі міжвоєнного національно-державницького руху. Виявлено його виразно державотворчий характер, зумовлений умовами бездержавності та соціальної фрагментації. Доведено, що в сучасних умовах війни й суспільної мобілізації солідаризм може бути переосмислений як нормативна рамка соціальної згуртованості, громадянської відповідальності та національної стійкості, сумісна з демократичним політичним ладом.