СТРАТЕГІЧНІ КОМУНІКАЦІЇ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ДОСЛІДНИЦЬКИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ
DOI: https://doi.org/10.17721/2415-881x.2025.96.129-144
Анотація
У статті здійснено комплексне дослідження стратегічних комунікацій як теоретико-методологічної категорії та практичного інструментарію інформаційної політики сучасних держав. Обґрунтовано значення стратегічних комунікацій для забезпечення національної безпеки, демократичного врядування та стійкості суспільства в умовах гібридних загроз. Виявлено, що в українському контексті формування системи стратегічних комунікацій відбувається на перетині нормативно-правових актів, інституційних практик та міжнародних стандартів, що зумовлює її інтеграцію у євроатлантичний простір.
З’ясовано, що національна правова база (Закони України «Про інформацію», «Про медіа», укази Президента щодо доктрини інформаційної безпеки, стратегії кібербезпеки, створення Центру протидії дезінформації) закладає основу для розвитку стратегічних комунікацій як елементу державної інформаційної політики. Продемонстровано, що співвіднесення цих документів з європейськими регуляціями (European Democracy Action Plan, Digital Services Act, European Media Freedom Act) та натівськими підходами (NATO Strategic Communications Policy, Military Committee Policy) створює передумови для формування єдиного безпеково-комунікативного середовища.
Окреслено методологічні орієнтири дослідження, які поєднують інституційний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний та дискурс-аналіз, що дозволило системно розглянути як концептуальні засади стратегічних комунікацій, так і практичні механізми їх функціонування. Узагальнено, що стратегічні комунікації є водночас засобом комунікативного менеджменту, каналом формування суспільної довіри та ключовим інструментом протидії дезінформації й зовнішнім впливам, демократичної стійкості та геополітичної суб’єктності України.
Ключові слова
Повний текст:
>PDF
Посилання
Tatham, S. (2008). Strategic communication: A primer. Defence Academy of the United Kingdom, 15–21.
Antypova, A. (2023). Strategic communications as a component of state information security. Law Journal of the National Academy of Internal Affairs, 13(1), 44–52.
NATO. (2009). NATO Strategic Communications Policy. Brussels: NATO HQ, 12 p. URL: https://www.nato.int/cps/en/natolive/official_texts_75605.htm
NATO. (2017). Military Committee Policy on NATO Strategic Communications. Brussels: NATO HQ, 8 p.
Kompantseva, L. (2017). The Doctrine of Information Security of Ukraine: Theoretical and legal foundations. Information and Law, 3(22), 5–12.
NATO StratCom COE. (2022). War on all fronts: How the Kremlin’s media ecosystem broadcasts the war in Ukraine. Riga: NATO StratCom COE, 27–45.
Easton, D. (1965). A systems analysis of political life. New York: Wiley, 23–45.
Habermas, J. (1989). The structural transformation of the public sphere. Cambridge, MA: MIT Press, 60–78.
Krippendorff, K. (2018). Content analysis: An introduction to its methodology (4th ed.). Thousand Oaks, CA: Sage, 25–48, 134–160.
Wodak, R., & Meyer, M. (2016). Methods of critical discourse studies (3rd ed.). London: Sage, 23–41.
Decree of the President of Ukraine No. 47/2017 “On the Doctrine of Information Security of Ukraine.” Official Bulletin of the President of Ukraine, 2017. URL: https://www.president.gov.ua/documents/472017-21374
Decree of the President of Ukraine No. 44/2021 “On the Cybersecurity Strategy of Ukraine.” Official Bulletin of the President of Ukraine, 2021. URL: https://www.president.gov.ua/documents/442021-36441
NATO Strategic Communications Centre of Excellence (StratCom COE). (2016). Russian information campaign against Ukrainian state and defence forces: Framing of the Ukraine–Russia conflict in online and social media. Riga: NATO StratCom COE, 92 p. URL: https://stratcomcoe.org/publications/russian-information-campaign/62
Paul, C. (2011). Strategic communication: Origins, concepts, and current debates. Santa Monica, CA: RAND Corporation, 15–25.
Razumkov Centre. (2023). Trust in social institutions of Ukraine: Analytical report. Kyiv: Razumkov Centre, 5–12.
Reporters Without Borders (RSF). (2023). World Press Freedom Index 2023. Paris: RSF.
Cornish, P., Lindley-French, J., & Yorke, T. (2011). Strategic communications and national strategy. London: Chatham House, 55–60.
Law of Ukraine “On Information” of October 2, 1992 No. 2657-XII (as amended in 2024). Verkhovna Rada of Ukraine Bulletin, 1992, No. 48, Article 650. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12#Text
Law of Ukraine “On Media” of December 13, 2022 No. 2849-IX. Holos Ukrainy, 2023, No. 5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2849-20#Text
European Commission. (2024). European Media Freedom Act. Brussels: European Commission, 47 p.
Decree of the President of Ukraine No. 106/2021 “On the Establishment of the Center for Countering Disinformation.” Official Bulletin of the President of Ukraine, 2021. URL: https://www.president.gov.ua/documents/1062021-37545
European Commission. (2020). European Democracy Action Plan. Brussels: European Commission, 24 p.
European Commission. (2022). The Digital Services Act (Regulation (EU) 2022/2065). Official Journal of the European Union, L 277, 1–102.
Посилання
- Поки немає зовнішніх посилань.
Цей твір ліцензовано на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства — Поширення На Тих Самих Умовах 4.0 Міжнародна.
Редакційна колегія не завжди поділяє позицію авторів. За точність викладеного матеріалу відповідальність покладається на авторів.
Усі права застережені.
© Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2026