РОЛЬ ПРАКТИКИ У ГНОСЕОЛОГІЧНИХ СТУДІЯХ ПРЕДСТАВНИКІВ АКАДЕМІЧНОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ 1960-Х РОКІВ

Анотація

Здійснено історико-філософську реконструкцію ролі практики для гносеологічних студій представників академічної філософської культури в Україні 1960-х років, зокрема – у межах Київської школи філософії. Застосовуючи дескриптивний підхід, було виявлено, що практика в гносеології Київської школи виконує роль не лише мети та критерія істинності, але й обмежує множину властивостей досліджуваного об’єкта до адекватних практичним потребам людини ознак, чим спрямовує її мислення. Розуміння мислення як обумовленого практикою привело деяких київських дослідників до трактування його логічних форм як продуктів суспільно-історичної практичної діяльності, а не безпосереднього відображення дійсності. Простеження зв’язку між гносеологічними розробками 1960-х років і подальшими світоглядними студіями 1970-х дозволило зробити висновок, що положення про обмежуючу функцію практики для пізнання мало розвиток у специфічному тлумаченні поняття світу як пов’язаного з практичною діяльністю, а трактування пізнання як теоретичне освоєння дійсності, що необхідно передує практичному та передбачає включення ставлення людини до світу у розгляд буття, мало наслідком виокремлення світоглядної функції філософії, підготувавши ґрунт для становлення світоглядно-антропологічного напрямку досліджень в академічній філософській культурі України у 1970-х роках.