ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ ТА ЇЇ МЕНЕДЖМЕНТ: ЕВОЛЮЦІЯ КОНЦЕПЦІЙ, ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА КЛЮЧОВІ ПІДХОДИ


DOI: https://doi.org/10.17721/2415-881x.2025.94.178-191

Svitlana Vnuchko

Анотація


У статті досліджується еволюція політичної комунікації як соціального феномену в контексті історичних трансформацій. Автор аналізує ключові етапи розвитку політичної комунікації – від первісних форм взаємодії до сучасних цифрових стратегій впливу на суспільну свідомість. Особливу увагу приділено становленню комунікаційних практик у Стародавній Греції та Римі, де формувалися основи риторичного мистецтва, публічного виступу та маніпулятивного впливу на аудиторію. У середньовіччі політична комунікація перебувала під контролем церковних інституцій, що зумовлювало специфіку трансляції владних меседжів через сакральні символи. Зі змінами у суспільно-політичних системах раннього модерну відбувається активне формування нових каналів передачі інформації – від гутенбергівського друку до формування перших газет. У Новий час комунікація влади з населенням стає більш системною, виникають інструменти пропаганди, маніпуляції, інституційної легітимації. У ХХ столітті політична комунікація набуває рис масовості та технологічності, а з початку ХХІ століття – інтерактивності та діджиталізації. У статті досліджено політичну комунікацію як форму управлінської взаємодії, що ґрунтується на зворотному зв’язку між суб’єктом і об’єктом впливу. Автор розглядає управління як окремий випадок комунікації, метою якої є зміна стану суспільства чи інституцій. Проаналізовано роль комунікативних законів у побудові ефективного політичного дискурсу. Особливу увагу приділено законам, що визначають динаміку спілкування: дзеркального стилю, залежності від зусиль, зростання нетерпіння аудиторії, емоційного впливу тощо. Наводяться приклади з політичної практики (Трамп, Обама, Зеленський, Міллей), що ілюструють застосування цих закономірностей. Матеріал статті може бути корисним для дослідників, студентів, політичних аналітиків та всіх, хто цікавиться еволюцією механізмів політичного впливу та роллю комунікації у формуванні владних відносин.

Ключові слова


політична комунікація; менеджмент політичної комунікації; закони спілкування; цифровізація; нові медіа; медіатизація політики

Повний текст:

PDF>PDF

Посилання


Schulz, W. (2010). Politische Kommunikation: Theoretische Ansätze und Ergebnisse empirischer Forschung. Wiesbaden: VS Verlag für Sozialwissenschaften, 393р.

Jarren, O. (2006). Politische Kommunikation in der Mediengesellschaft: Eine Einführung. Wiesbaden: VS Verlag für Sozialwissenschaften, 381р.

Kovalevskyi, V. (2010). Information interaction in the political-power field of a large city. Kyiv: IPiEND im. I. F. Kurasa NAN Ukrainy, 220 s.

Lasswell, H. D. (1948). The structure and function of communication for society. In L. Bryson (Ed.), The communication of ideas. New York: Harper and Brothers, 215–228.

Almond, G., & Powell, G. B., Jr. (1966). Comparative politics: A developmental approach. Boston: Little, Brown, 397 p.

Deutsch, K. (2000). Nations, nationalities, and communication. In O. Protsenko & V. Lisovyi (Eds.), Natsionalizm. Antolohiia. Kyiv: Smoloskyp, 546–566.

Habermas, J. (1998). IAnother way to overcome the philosophy of the subject: Communicative versus subjective reason] (A. Bohachova, Trans.). In Filosofskyi dyskurs suchasnosti Kyiv: Ukrainskyi filosofskyi fond, 5–37.

Denysiuk, S. H. (2010). Technological dimensions of political communication. Vinnytsia: VNTU, 276 s.

Ryzhkov, M. M., & Nosenko, A. S. (2014). Political communication and its specifics in international relations. Problemy mizhnarodnykh vidnosyn, (8), 302–313.

Ostapenko, M. (2012). Political communication: Theoretical aspects of research. Politychnyi Menedzhment, (3), 135–144.

Shymanova, O. V. (2015). Criteria for typologization of communicative strategies in politics. Naukovyi chasopys NPU im. M. P. Drahomanova. Seriia 22: Politychni nauky ta metodyka vykladannia sotsialnopolitychnykh dystsyplin, (17), 38–42.

Klimanska, L. D. (2007). Socio-communicative technologies in politics: Secrets of the political “kitchen”. Lviv: Vydavnytstvo Natsionalnoho Universytetu “Lvivska Politekhnika” 332 s.

Combs, J. E. (1981). Process approach. In D. D. Nimmo & K. R. Sanders (Eds.), Handbook of political communication. London: Sage Publications, 39–66.

Batsevych, F.S. (2003). Essays on communicative linguistics. Lviv: Vydavnychyi tsentr LNU im. I. Franka, 278 s.

Pocheptsov, H.H. (1999). Theory of communication. Kyiv: Vydavnychyi tsentr “Kyivskyi universytet”, 301 s.

Bandura, A. (2008). Social cognitive theory of mass communication. In J. Bryant & M. B. Oliver (Eds.), Media effects: Advances in theory and research. New York, NY: Routledge, 94–124.


Посилання

  • Поки немає зовнішніх посилань.


Ліцензія Creative Commons
Цей твір ліцензовано на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства — Поширення На Тих Самих Умовах 4.0 Міжнародна.

Редакційна колегія не завжди поділяє позицію авторів. За точність викладеного матеріалу відповідальність покладається на авторів.
Усі права застережені.
© Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2026