ЛЮДИНА І ГРОМАДЯНСТВО В КОНТЕКСТІ ПАРАДИГМАЛЬНОГО ВИМІРУ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ

Анотація

Критична оцінка столітнього етапу інституціоналізації політичної науки дозволяє зробити парадоксальний висновок — політологія є наукою дискусій. Це пояснюється не лише складністю методичного використання політологічних принципів або її поганою інтеграцією в предметній сфері інших соціальних (чи поведінкових наук). Головні проблеми політології — термінологічна невизначеність та методологічна абстрактність. Кожен новий підхід у політології здатен повністю змінити сутність її теоретичної конструкції.
Впроваджуючи в широкий обіг термін «громадянська політології», автори сподіваються зробити крок до структурної визначеності політології та дати їй міцне підґрунтя — проблему людини як громадянина. Громадянська політологія покликана оздоровити політичну науку, вивести з-під згубного впливу етатизму, що лише маскується ідеологічними штампами і нівелює саму ідею держави (як організму одночасно соціального, правового, створеного людиною-громадянином для людини-громадянина). Застосовуючи нові принципи громадянської політології, автори сподіваються розпочати процес «роздержавлення» політичної науки заради того, щоб вона слугувала істинним інтересам державності — інтересам громадянства. Не слід забувати, що саме громадяни зумовлюють і продукують державність фактом свого існування.
Людина як громадянин формувалась в процесі переходу людини від дикої стадії існування до осілого життя. Боротьба інстинктів фізичних проти моральних почуттів супроводжувала весь процес політичної еволюції спільнот — від первісного ладу і до сьогодні. Вона не оминула інститут громадянства, що значною мірою був покликане примирити інстинктивну природу людини як біосоціальної істоти (згадаймо патріархальне визначення римського права). Отже, примирення моралі та фізичної природи всередині людини слід визнати пануючою тенденцією громадянської політології.